Але у танцю є ще одна особливість.
Він дуже тісно пов’язаний із тим, що називають соматичним інтелектом — інтелектом тіла.
Дитина вчиться не просто виконувати рухи. Вона вчиться відчувати своє тіло.
Розуміти, де напруження, а де розслаблення. Відчувати рівновагу, вагу, простір, ритм. Помічати свої можливості й обмеження. Керувати рухом і водночас слухати власне тіло. А ще — передавати через нього емоцію, думку, стан.
Тобто танець поступово формує дуже важливу здатність — бути в контакті із собою.
І саме тому заняття танцем для дитини — це значно більше, ніж фізична активність.
Це постійний діалог мозку, тіла та емоцій.
Ми думаємо і рухаємося. Відчуваємо і виражаємо. Слухаємо себе і взаємодіємо з іншими. Мабуть, саме в цьому і є одна з найбільших цінностей танцю.
Він допомагає розвивати не окремо тіло чи розум, а їхню взаємодію. Бо гармонійна особистість — це не лише той, хто багато знає. Це людина, яка відчуває, розуміє і знає себе.
Якщо творчість розвиває інтелект, емоції та естетичне сприйняття, то танець додає до цього ще й інтелект тіла. А разом виходить дуже важливе поєднання:
розум + емоції + тіло.
Саме заради цієї гармонії ми й танцюємо.
